С позиций православной апологетики рассмотрен обширнейший материал мирового религиозно-аскетического опыта в син- и диахроническом аспектах. Проведено отчетливое разграничение понимания аскетизма в моноте- и политеистических религиях. Изложен вопрос об аскетизме в ветхозаветном обществе, раскрыты конкретные аспекты непосредственной связи его с христианским аскетизмом. На основе конкретно-сравнительного анализа показано неоспоримое преимущество христианского аскетизма как пути совершенного богопознания и обожения человека. Опровергнуты попытки смешения христианства с неоязыческими представителями в среде старых ересей и современных псевдохристианских групп.

Досвід багатьох країн світу переконливо свідчить, що запорукою процвітання нації є її духовна сфера. Домуніюча роль у формуванні високої духовності людини та суспільства належить Церкві Христовій, Яка є "світлом для світу і сіллю для землі". Її неодмінно постійна місія від заснування - відкривати істину Божественної Любові, освячувати усі сфери життя й служіння людини у цьому світі, і тому Вона ніяк не може відмовчуватися з приводу актуальних проблем сучасності. Для того ж, щоб визначити проблеми та перспективи їх подолання, які постають перед Церквою Христовою у сучасному суспільстві, ми повинні об’єктивно оцінити її минуле.

Одним із важливих діяльних проявів життя Церкви Христової є служіння ближньому, яке має повсякденну актуальність, а особливо сьогодні, у час війни. Церква Христова зберігає у своїй скарбниці багатовіковий досвід служіння - дияконії, яке, розпочавшись ще на зорі християнської ери, набувало найрізноманітніших форм та проявів. Господь наш Ісус Христос на власному прикладі показав, що обов'язок Його учеників та християн полягає у служінні одне одному. Воно походить від сили любові, жертовної самовідданості, від розуміння того, що подібним служінням нашим ближнім ми не лише наслідуємо Сина Божого, але і Йому Самому служимо: "Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили" (Мф. 25:40). Розглянуто сучасне соціальне вчення Православної Церкви, актуальні напрями служіння ближньому в історичних прецедентах та сьогоденні, релігійно-філософські аспекти соціального служіння. Увагу приділено новому формату соціального етосу Православної Церкви. Досліджено релігійні комунікації як зв’язок поколінь, від традицій до сучасних технологій. Увагу приділено специфіці богословського дискурсу Православної Церкви та питанням біоетики. Охарактеризовано погляди релігії та наука про створення світу. Увагу приділено теоретичному та практичному контенту порівняльного аналізу соціальних вчень католицизму, православ'я та протестантизму.